Василь ШЕВЧУК: Безпека і розвиток у ХХІ столітті

«Як вижити і розвиватися? – головне питання XXI століття». Ця публікація в Незалежному Медіа Форумі від 08 червня ц.р. зібрала понад 565 тис. переглядів. Очевидно, що це питання хвилює багатьох людей, тому пропоную вашій увазі, шановні читачі НМФ, більш конкретизований погляд у наше спільне майбутнє та його міражі.    

Наслідки XX «кривавого» століття (з двома світовими війнами, громадянською війною, голодомором, голокостом, які забрали життя від 90 до 120 млн. людей) підвели людство до ревізії шляхів розвитку, необхідності переходу до інших форм суспільної організації і життєдіяльності, які б забезпечили його самозбереження.

З цією метою під егідою Організації Об’єднаних Націй всі країни з усіх географічних континентів світу зібрались в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) у 1992 році на Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-92). Ухвалений спільно «Порядок денний на ХХІ століття», хоч і мав певним чином концептуальний характер, але став першим кроком міжнародного співтовариства на шляху до сталого розвитку і гармонійного співіснування із земною біосферою.

Світова громадськість, змучена двома світовими війнами XX-го століття, з ентузіазмом сприйняла цей обнадійливий Порядок денний на XXI століття – країни почали розробляти концепції і стратегії сталого розвитку, в системі ООН було створено Комісію сталого розвитку. Аналогічні процеси відбувались і в Україні.

З метою надати новий імпульс реалізації Порядку денного на ХХІ століття з 26 серпня по 4 вересня 2002 року у Йоганнесбурзі (Південно-Африканська республіка) зібрався Всесвітній саміт зі сталого розвитку. Ця подія мала глобальне значення і була покликана знайти відповіді на виклики сталому розвитку та розробити механізми і плани дій та графік їх реалізації на всіх рівнях земного соціуму.

Глави держав і урядів, представники міжнародних і неурядових організацій, представники бізнесових кіл визнали на Всесвітньому саміті у Йоганнесбурзі (2002 р.), що довгострокова стратегія сталого розвитку, узгоджена міжнародним співтовариством у 1992 році на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро, залишається життєдайною основою подальших дій.

Йоганнесбурзька декларація про сталий розвиток (2002 р.) окреслила дороговкази розвитку людської цивілізації у XXI столітті, що відображають цінності, ідеї та напрямки дій, тобто, як сподівались – мирну (пацифістську) ідеологію сталого розвитку, засновану на ліберальному економічному порядку:

«Від наших витоків до майбутнього

1. Ми, представники народів світу, зібравшись на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі (Південна Африка) з 2 по 4 вересня 2002 року, підтверджуємо нашу прихильність сталому розвитку.

2. Ми заявляємо про нашу відданість побудові гуманного, справедливого та дбайливого глобального суспільства, яке визнає необхідність людської гідності для всіх.

3. На початку нашого Саміту діти світу простими і зрозумілими словами звернулися до нас, що майбутнє належить їм, і тому закликали всіх нас забезпечити, щоб завдяки нашим зусиллям вони успадкували світ, вільний від приниження і сорому, викликаних бідністю, деградацією навколишнього середовища і нестійкими моделями розвитку.

4. Звертаючись до цих дітей, які уособлюють наше спільне майбутнє, ми особливо стверджуємо, що всі ми, зібрані з усіх куточків світу і приносячи з собою різний життєвий досвід, стоїмо в одному строю, пройняті глибоким розумінням того, що ми повинні негайно взятися за побудову нового, більш світлого майбутнього, яке втілює наші надії.

5. Відповідно, ми беремо на себе нашу колективну відповідальність за зміцнення та консолідацію взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих стовпів сталого розвитку – економічного розвитку, соціального розвитку та захисту навколишнього середовища – на місцевому, національному, регіональному та глобальному рівнях.

6. З цього континенту, колиски людства, ми, приймаючи План реалізації Всесвітнього саміту зі сталого розвитку і цю Декларацію, заявляємо про свою відповідальність один перед одним, перед усім людством і перед нашими дітьми.

7. Визнаючи, що людство знаходиться на роздоріжжі, ми об'єдналися у спільному бажанні докласти рішучих зусиль, щоб позитивно відповісти на потребу в практичному та видимому плані, який забезпечить викорінення бідності та людський розвиток».

Невідкладними проблемами для всіх держав світу залишаються бідність, недостатній рівень розвитку, деградація навколишнього природного середовища, соціальна та економічна нерівність як всередині країн, так і між ними. Тому головними цілями і необхідними умовами сталого розвитку є викорінення бідності, зміна нестійких структур виробництва і споживання та охорона і раціональне використання природних ресурсів з метою підтримання життя.

«13. Глобальному навколишньому середовищу все ще завдається шкода. Втрата біорізноманіття і виснаження рибних запасів тривають, опустелювання поглинає все більше родючих земель, несприятливі наслідки зміни клімату вже очевидні, стихійні лиха стають все частішими і більш руйнівними, країни, що розвиваються, стають більш вразливими, а забруднення повітря, води і моря продовжують позбавляти мільйони людей гідного життя.

14. Глобалізація додала новий вимір цим викликам. Стрімка інтеграція ринків, потоків капіталу та значне розширення інвестиційних потоків по всьому світу створили нові виклики та можливості для сталого розвитку. Однак вигоди і витрати від глобалізації розподілені нерівномірно, і країни, що розвиваються, стикаються з особливими труднощами у вирішенні цих проблем.

15. Ми перебуваємо в небезпеці, що ця глобальна нерівність закріпиться, і, якщо ми не вживемо заходів для радикальної зміни життя бідних у світі, вони можуть втратити віру в своїх представників і в демократичні системи, до яких ми залишаємося відданими, тому що вони будуть бачити в своїх представниках ніщо інше, як пустодзвонів і марнословів».

Відсутність фундаментальних змін у житті бідних людей може призвести до втрати їх довіри до лідерів суспільства і демократичних засад сталого розвитку. Дуже важливий висновок для сьогодення, коли йде боротьба між глобальним Заходом і глобальним Сходом за прихильність глобального Півдня.

Фінальна редакція Політичної декларації була посилена під час дискусій (мені випала честь бути членом української делегації і слухати прямо в залі виступи президентів, прем’єр-міністрів, королів та ін. глав держав і урядів) дуже важливими пунктами, серед яких «зобов'язання приділяти особливу і першочергову увагу боротьбі з глобальними умовами, які становлять серйозну загрозу сталому розвитку наших народів, включаючи: «хронічний голод, недоїдання, іноземна окупація, воєнні конфлікти, незаконне розповсюдження наркотиків, організована злочинність, корупція, природні катаклізми, нелегальна торгівля зброєю, торгівля людьми, тероризм, расова, етнічна, релігійна нетерпимість, ксенофобія, ендемічні, інфекційні та хронічні хвороби» (п. 19).

У Політичній декларації Всесвітнього саміту ООН зі сталого розвитку у Йоганнесбурзі-2002 пріоритет надано мультилатеральній (багатосторонній) ідеології (моделі) сталого розвитку людства над мультиполярною (з кількома центрами впливу) моделлю, яку намагаються нав’язати іншим країнам найбільші (за кількістю бомб) ядерні держави світу. Тобто – модель Хельсінки-1975 визнана кращою, ніж модель Ялти-1945, для XXI століття. За таких умов Європейська (Західна) цивілізація має більше шансів у конкурентній боротьбі за прихильність країн глобального Півдня.   

Отже, «Майбутнє за багатостороннім підходом

31. Для досягнення наших Цілей сталого розвитку нам потрібні більш ефективні, демократичні та підзвітні міжнародні та багатосторонні інституції.

32. Ми підтверджуємо нашу відданість цілям і принципам Статуту Організації Об'єднаних Націй і міжнародного права, а також зміцненню багатосторонності. Ми підтримуємо провідну роль Організації Об'єднаних Націй як найбільш універсальної та представницької організації у світі, яка має найкращі можливості для сприяння сталому розвитку.

33. Ми також зобов'язуємося регулярно контролювати досягнення наших Цілей сталого розвитку.

Так і буде!».

«План виконання рішень Всесвітнього саміту на вищому рівні зі сталого розвитку», ухвалений консенсусом 200 країн, закріплює домовленості щодо наступних напрямків дій:

1. Викорінення бідності

«Викорінення бідності є найбільшою глобальною проблемою, що стоїть сьогодні перед світом, і є необхідною умовою сталого розвитку, особливо в країнах, що розвиваються. Це вимагатиме дій на всіх рівнях, щоб: (а) вдвічі скоротити частку населення світу, чий дохід становить менше одного долара на день, і частку людей, які страждають від голоду, і вдвічі частку людей, які не мають доступу до безпечної питної води …» (п. 7).

2. Зміна нестійких моделей виробництва і споживання

«Для досягнення глобального сталого розвитку необхідні докорінні зміни у структурі виробництва та споживання, що склалися в країнах. Усі країни повинні заохочувати стійкі моделі споживання та виробництва, причому розвинені країни повинні грати в цьому провідну роль» (п. 14).

3. Охорона і управління базою природних ресурсів економічного і соціального розвитку

«Людська діяльність все більше впливає на цілісність екосистем, які забезпечують необхідні ресурси та послуги для добробуту людей та економічної діяльності. Стале та інтегроване управління природно-ресурсною базою має важливе значення для сталого розвитку. У зв'язку з цим, для того, щоб якнайшвидше переломити поточну тенденцію деградації природних ресурсів, необхідно ініціювати стратегії, які повинні включати на національному та, де це доцільно, регіонально прийняті цілі щодо захисту екосистем та комплексного використання земельних, водних і життєвих ресурсів, а також зміцнення регіонального, національного та місцевого потенціалу (п. 24).

4. Сталий розвиток у глобалізованому світі

«Глобалізація пропонує можливості і виклики для сталого розвитку. Ми визнаємо, що глобалізація і взаємозалежність пропонують нові можливості у торгівлі, інвестиціях, фінансових потоках і просуванні технологій, включаючи інформаційні, для зростання світової економіки, розвитку і поліпшення рівня життя. Разом з тим, залишаються серйозні виклики: фінансові кризи, небезпеки, бідність, відсутність доступу, нерівноправність в середині суспільств. Країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою зустрічаються з особливими труднощами щодо використання цих можливостей та реагування на ці виклики. Глобалізація повинна бути повністю передбачуваною і справедливою, і є нагальна потреба в політиці і заходах на національному і міжнародному рівнях, які мають бути визначені і реалізовуватися за всебічної та ефективної участі розвинених країн та країн з перехідною економікою» (п. 47).

5. Охорона здоров’я і сталий розвиток

Стратегія «Здоров’я для всіх» має на меті забезпечення всім людям, особливо найбіднішим верствам населення світу, можливостей у поліпшенні свого здоров’я, добробуту, соціального обслуговування та підвищення суспільної продуктивності. Особливий акцент повинен робитися на охороні здоров’я жінок і дітей та захисті їх від несприятливого впливу навколишнього середовища.

На Саміті вищого рівня в Йоганнесбурзі Україна підтвердила, що її національний шлях розвитку буде здійснюватися відповідно до принципів, проголошених у Порядку денному на ХХІ століття.

Як одинокий, на жаль, приклад відповідальності по відношенню до міжнародного співтовариства, Президентом України Леонідом Кучмою на пленарному засіданні Саміту було відзначено:

«Виходячи з вищих інтересів українського народу та міжнародного співтовариства, Україна свідомо і добровільно зробила два безпрецедентних кроки.

Після здобуття незалежності Україна, володіючи третім за потужністю арсеналом ядерної зброї у світі, добровільно відмовилася від цієї зброї, подаючи приклад для наслідування. У сучасному світі величезні кошти витрачаються на військові цілі. Навіть невеликий відсоток коштів від скорочення цих витрат, спрямований на досягнення цілей сталого розвитку, мав би наслідком суттєве покращення загальної ситуації. На жаль, цей приклад не знайшов відображення в діях інших країн. Другий крок – закриття Чорнобильської АЕС, незважаючи на енергетичну кризу, що увійшла «в історію» планети найбільшою за масштабами і найстрашнішою за наслідками техногенною катастрофою.

Багато обіцянок допомоги в той час отримала Україна. Але на практиці більшість з них так і залишились лише обіцянками»[1].

Цей гіркий урок, сподіваємось, буде в повній мірі засвоєний при врегулюванні закінчення нинішньої російсько-української війни.

Через 20 років після першої Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку у 1992 році в Ріо-де-Жанейро, де країни прийняли «Порядок денний на XXI століття», і 10 років після Всесвітнього саміту зі сталого розвитку у Йоганнесбурзі (2002 р.), де було ухвалено Політичну декларацію і «План виконання рішень Всесвітньої зустрічі на вищому рівні зі сталого розвитку», у Ріо-де-Жанейро відбулась третя Конференція ООН із сталого розвитку «Ріо+20» (2012 р.)[2].

У фокусі цієї Конференції були 3 основних цілі: 1) підтримка прихильності сталого розвитку на політичному рівні; 2) оцінка успіхів і виправлення недоліків при виконанні взятих на себе зобов'язань; 3) розгляд нових і невідкладних проблем, що виникають.

На офіційних дискусіях (пленарних засіданнях і круглих столах) обговорювались дві головні теми: як створити «зелену економіку» для досягнення сталого розвитку та виведення людей з бідності; а також покращення міжнародної координації сталого розвитку.

За результатами було ухвалено розгорнутий підсумковий документ із 283 пунктів під назвою «Майбутнє, якого ми хочемо». Наведемо основні положення документа, що розкривають його дух і букву:

«I. Наше спільне бачення

1. Ми, глави держав та урядів, а також представники високого рівня, зустрівшись у Ріо-де-Жанейро, Бразилія, з 20 по 22 червня 2012 року за повної участі громадянського суспільства, підтверджуємо нашу відданість сталому розвитку та забезпеченню економічно, соціально та екологічно сталого майбутнього для нашої планети, а також для нинішніх і майбутніх поколінь.

«7. Ми підтверджуємо, що ми продовжуємо керуватися цілями та принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй і повністю поважаємо міжнародне право та його принципи».

39. Ми визнаємо, що планета Земля та її екосистеми є нашим домом і що вираз «Мати Земля» широко поширений у ряді країн і регіонів, і зазначаємо, що низка країн визнає права природи в контексті сприяння сталому розвитку. Ми переконані, що для досягнення правильного балансу між економічними, соціальними та екологічними потребами нинішнього та майбутніх поколінь необхідно намагатися досягти гармонії з природою…

III. «Зелена» економіка в контексті сталого розвитку та викорінення бідності

57. Ми знову підтверджуємо, що політика зеленої економіки в контексті сталого розвитку та викорінення бідності повинна ґрунтуватися та відповідати всім принципам Ріо, Порядку денному на XXI століття та Йоганнесбурзькому плану імплементації, а також сприяти досягненню відповідних узгоджених на міжнародному рівні цілей розвитку, включаючи Цілі розвитку тисячоліття.

58. Ми знову підтверджуємо, що стратегії розвитку зеленої економіки в контексті сталого розвитку та викорінення бідності повинні:

(a) відповідати міжнародному праву;

b) поважати національний суверенітет кожної країни над її природними ресурсами, беручи до уваги її національне становище, цілі, обов'язки, пріоритети та простір для маневру в трьох вимірах сталого розвитку».

Тематичні області і міжсекторальні питання «Майбутнього, якого ми хочемо» стосуються таких гострих проблем, визначених в окремих розділах підсумкового документу, як: Викорінення бідності; Продовольча безпека, харчування та стале сільське господарство; Водопостачання та санітарія; Енергетика; Сталий розвиток міст та громад; Охорона здоров'я і населення; Сприяння повній та продуктивній зайнятості, гідній праці для всіх та соціальному захисту; Зниження ризику стихійних лих; Зміна клімату; Раціональні моделі споживання і виробництва; Освіта; Гендерна рівність та розширення прав і можливостей жінок та ін.

«Засоби реалізації» ухвалених рішень включають: фінанси; технології; розбудову потенціалу; торгівлю; реєстр зобов'язань.

Отже, як показує ухвалений консенсусом двома сотнями країн з усіх континентів підсумковий документ Конференції ООН Ріо+20, глобальний світ окреслив намір рухатися у XXI-му столітті в напрямку миру, взаєморозуміння і безпечного сталого розвитку.

Проте з початком нового століття не настала Ера Водолія, на яку сподівались ідеалісти, мріючи про епоху свободи, прогресу, гармонії – власне того, що втілює мирна ідеологія (модель) сталого розвитку.

В реальності світ вступив у XXI «війномирне»[3] століття.

Через 1 рік і 8 місяців після Ріо-2012 у лютому 2014 року розпочалась Третя світова війна України з агресії постійної членкині Ради безпеки ООН, ядерної РФ проти «добровільно» роззброєної від зброї стримування згідно Будапештського «Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» – мирної держави Україна.

Не такого «майбутнього» хотів світ після трьох самітів планети Земля. Війна Росії проти України розбила надії на краще майбутнє і зламала мирний «Порядок денний на XXI століття».

Світ поділився на геополітичні материки (добра, зла, …); від материка добра відколюється найбільший айсберг, послаблюючи міць і материка, і себе самого (вітри і течії будуть робити свою справу).

У той же час відбувається зміна місця і ролі України в геополітичному вимірі – замість колишнього «моста» між Заходом і Сходом, між Півднем і Північчю, за який споконвіків точилася боротьба, Україна стала сильним центром (форпостом) безпеки глобального Заходу («материка добра»).

І відтепер цей новий статус України визнано на світовому рівні – 17 червня 2026 року у Франції країни Великої сімки (G7) у «Заяві з геополітичних питань» відзначили: «Ми, глави держав та урядів країн «Великої сімки», є єдиними у нашій непохитній підтримці України, яка захищає свою свободу, суверенітет та територіальну цілісність. Ми знов підтверджуємо нашу солідарність з українським народом, чиї життєво важливі об’єкти інфраструктури та культурна спадщина зазнають атак. Ми вітаємо стійкість, яку проявляє Україна, а також її досягнення на лінії фронту протягом останніх місяців і відзначаємо, що віднині намітився новий імпульс»[4].

Очевидно, що в нових умовах XXI «війномирного» століття необхідно модернізувати ідеологію розвитку – доповнити три складові мирної моделі сталого розвитку життєво необхідною складовою – безпекою. Відтак – перейти до ідеології (моделі) безпечного сталого розвитку, щоб знову рухатись до миру, прогресу і гармонії.

Як це зробити?

По-перше, три складові мирної моделі сталого розвитку, які відображені у підсумкових документах трьох всесвітніх самітів зі сталого розвитку (економіка, екологія, соціальна політика), є актуальними і залишаються «життєдайною основою подальших дій».

По-друге, змістовно четверту (за значимістю – головну) складову «безпека» сталого розвитку доцільно було б обговорити й узгодити на четвертому всесвітньому саміті зі сталого розвитку. Війна Росії проти України в усіх її вимірах – безпековому, економічному, екологічному, соціальному, а також у глобальному, регіональному, місцевому, людському тощо – дає достатньо фактів і висновків для формування безпекової складової сталого розвитку.

По-третє, необхідно створити інституційну основу забезпечення безпечного сталого розвитку. Президент Фінляндії Александер Стубб запропонував реформу Організації Об’єднаних Націй, яка зводиться до трьох основних моментів: 1) усі основні континенти мають бути представлені в Раді Безпеки ООН постійно; 2) жодна окрема держава не повинна мати права вето в Раді Безпеки; 3) якщо постійний або тимчасовий член Ради Безпеки порушує Статут ООН, його членство в організації має бути призупинене»[5].

Ці важливі реформи можна було б доповнити принаймні ще двома: 1) якщо будь-який член ООН (не тільки Ради Безпеки) порушує Статут ООН, його членство в організації має бути призупинене (а «право» вето, очевидно, не відповідає рівності прав усіх членів ООН); 2) одночасно з призупиненням членства в організації до порушника Статуту ООН запроваджується комплекс адекватних санкцій.     

Можливо, після закінчення Третьої світової війни доцільно було б провести четвертий Всесвітній саміт планети Земля в Україні, щоб наочно продемонструвати усьому світові безальтернативність політики безпечного сталого розвитку з акцентом солідарної відповідальності за наше спільне майбутнє.

Це могло б мати (і сподіваюсь, матиме?) незрівнянно більший вплив на глобальне прозріння, ніж «політичні декларації», «плани дій» і «підсумкові документи» (хоча й вони, безумовно, відіграють важливу позитивну роль в еволюції свідомості homo sapiens).

Василь ШЕВЧУК, доктор економічних наук, професор

Червень 2026 року  

 [1] Україна. Виступ Президента України Леоніда Кучми на пленарному засіданні Всесвітнього саміту з питань сталого розвитку. Йоганнесбург, Південна Африка, 3 вересня 2002.

 [2] https://www.un.org/en/conferences/environment/rio2012

[3] Термін і стан «війномиру» обґрунтовано в книзі Юрія Щербака «Україна в епоху війномиру: книга підсумків і пророцтв». – К.: Ярославів Вал, 2020. – 352 с.

[4] https://ua.ambafrance.org/Zayava-glav-derzhav-ta-uryadiiv-krayin-Velikoyi-siimki-G7

 [5] Александер Стубб. Останній шанс побудувати новий світовий порядок. – https://texty.org.ua/fragments/116429/ostannij-shans-zaxodu-yak-pobuduvaty-novyj-svitovyj-poryadok-poky-ne-stalo-nadto-pizno-stubb-dlya-foreign-affairs/